Капітан, командир групи спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення (Кропивницький). Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Нагороджений Залізним Пластовим хрестом за заслуги у національно-визвольній боротьбі в утвердженні Української держави (посмертно).

Під час подій Революції гідності у військову частину від влади прийшла телеграма-повідомлення у вигляді звернення військових із закликом до вищого керівництва і президента «забезпечити порядок». Підписання такого документу означало б згоду з діями влади по придушенню повстання, або й готовність до участі у придушенні. Командування, офіцерський склад і бійці відмовилися його підписувати.

Євген Подолянчук відбув на виконання завдань із захисту цілісності держави у числі перших, ще до початку відкритих бойових дій. Спершу виконував завдання по захисту деяких важливих об’єктів, потім — захисту державного кордону від зовнішньої агресії. У квітні 2014 року був направлений в складі свого загону в Донецький аеропорт.

Під час оборони аеропорту демонстрував кмітливість та навички лідера. У будівлі старого терміналу Донецького аеропорту, який ще до початку боїв утримували бійці загону спецпризначення, власноруч намалював десятки пам’яток-нагадувань з військової справи — тактики, теорії, основ психології, — та розвісив на видних місцях, для того щоб усі бійці мимохіть повторювали, запам’ятовували та вивчали життєво важливі навички.

У першому бою за Донецький аеропорт 26 травня Євген працював на найвіддаленішому посту, у складі його групи були снайпери, кулеметник та розрахунок зенітки ЗУ-23-2 десантників 25-ї бригади. Після сповіщення в ефірі о 15:00 дня про висування бойовиків до ДАП, прийняв рішення висунутися на позиції для прикриття вогнем Нового терміналу, який на той час служба безпеки аеропорту не дозволяла займати військовикам, — Євген припускав що саме він буде головною ціллю штурму росіян. За спогадами побратима, позивний Ден, Євген Подолянчук працював на найнебезпечнішій позиції, зі злітної смуги, без жодного укриття. Після початку бою їх накрили АГС-ами і стрілецькою зброєю. Сам Євген пояснив, що їх позиція була на віддалі, тому прицільно з цієї зброї бойовики по ним бити не могли. Із розвитком бою, він зі своєю групою змінював увесь час позиції та діяв за обставинами.

За спогадами побратима, позивний Турист, у терміналах з бійцями не було спершу медиків, а з часом почали з’являтися поранені. ДАП тоді був у повному оточенні, проте разом з Євгеном вони облаштували зразковий медпункт, прочесавши усі термінали, та зібравши усі наявні ліки. Євген за допомогою випадково знайденої у розбитому кафе стрічки наклейок-цінників, по всьому терміналу розклеїв знаки червоних хрестів і стрілочок, що позначали шляхи можливої евакуації поранених до медпункту. В майбутньому, коли підрозділи мінялися по ротації та часто не були знайомі з терміналами, ці позначки навіть у розпал бою дозволяли координувати порятунок поранених.

Після деблокади аеропорту і прориву українських військ до Пісок, провів на своїй «Ниві» до аеропорту колону танків.

14 вересня 2014 року Євген з бійцями вийшов на завдання по виставленню мінних загорож проти танків на позиції «Єнот». Групу українських бійців затисли ворожим вогнем з близької відстані у будівлі. Незабаром на даху у ній почалася пожежа, а система вентиляції задимила усі приміщення. Спецпризначенці мали покинути будівлю і повертатися під обстрілом, проте на зворотному шляху Євген з двома бійцями вирішив все ж закласти міни на випадок, якщо їх переслідуватиме танк. Євген отримав осколкове поранення в голову, помер під час евакуації з Донецького аеропорту.

Нагороди

11 серпня 2014 року Наказом Міністра оборони України нагороджений Нагрудним знаком «Знак пошани».

18 вересня 2014 року Головна Пластова Булава на подання Крайової Пластової Ради України надала Євгену Подолянчуку найвищу нагороду в Пласті — «Залізний пластовий хрест за заслуги у національно-визвольній боротьбі в утвердженні Української держави».

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України 6 жовтня 2014 року нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Нагороджений посмертно відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» та Почесною грамотою Черкаської обласної державної адміністрації і обласної ради, а також пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня (посмертно).

24 вересня 2015 року посмертно присвоєно чергове військове звання — капітан.

Указом № 13 від 10 лютого 2016 р. нагороджений відзнакою “Народний Герой України” (посмертно).