Карпа Тарас Степанович

Тарас КАРПА – капітан Збройних Сил України. Народився 17 лютого 1989 року у селі Лужках Жовківського району. З першого до восьмого класу навчався у Рава-Руській середній школі №1, у 2003 – 2006 рр. – у Львівському ліцеї імені Героїв Крут. У 2010 р. закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення». З 2010 року проходив службу у 3-му окремому полку особливого призначення Збройних Сил України, що дислокується у Кіровограді (тепер – Кропивницький). З початком анексії Криму та окупації Донбасу військами Росії неодноразово брав участь в бойових операціях в зоні АТО. Під час однієї з них, 29 липня 2014 року, біля села Латишевого Шахтарського району Донецької області був поранений, а наступного дня, 30 липня, помер під час операції у лікарні міста Сніжного Донецької області. На момент загибелі у нього залишилась дружина Марина та чотирьохмісячний син Даниїл.

– У дитинстві Тарасик був дуже допитливим, – пригадала Леся Карпа, друга дружина батька Тараса, яка хоч і не була рідною матір’ю, але виховувати його як власного сина.

– Ще до того часу, як він пішов до школи, часто підходив до мене і просив, аби я дала йому якусь задачку. Він їх любив розгадувати.

Свою допитливість малий Тарас підкріплював читанням книг. Особливо йому подобалось читати історичні. Батьки йому щоразу купували все нові й нові книги, енциклопедії.

– Бувало, він щось нам допомагав аж раптом – задумався. То ми розуміли, що він обдумує прочитане і дозволяли йому йти і читати далі, – розповіла Леся Карпа.

Начитаність, цікавість до задач сприяли навчанню Тараса у школі. Воно йому давалося дуже легко. Вдома він міг виконувати лише письмові завдання, а усні переповідав з того, що почув на уроках.
– Звичайно, як і всі хлопчики в дитинстві, Тарасик полюбляв робити невеличкі збитки, однак в школі вчився досить добре, тривалий час був відмінником, – додала Леся Карпа.

У школі Тарас був невисокого зросту, однак він був душею компанії – міг і розвеселити, і часто брав участь у різних виступах, відвідував будинок школяра, де займався у танцювальному гуртку.
– Навчаючись у четвертому класі, Тарасик самотужки навчився вишивати хрестиком і вишив для мене зайчика. Це був найцінніший подарунок для мене! Він не боявся ніякої роботи і не соромився, що це робота не для хлопчиків. Він так і сказав своїй першій вчительці перед всім класом: справжній хлопець повинен вміти робити все – і підлоги помити, і ґудзика пришити… Тарас був прикладом для наслідування для молодшого брата Василя і буде для свого сина – Даниїлка, – підкреслила Леся Володимирівна.

Якось хтось із сусідів розповів Тарасові про військовий ліцей імені Героїв Крут. Тарас зацікавився цим і батьки вирішили спробувати поїхати з ним скласти вступні іспити.

– Водночас ми заспокоювали його, казали, щоби не переживав, що якщо не складе їх, то нічого страшного не трапиться і він продовжить навчатися далі у школі (у ліцей поступали після закінчення восьмого класу середньої школи, – Авт.). Однак вступні іспити у ліцей він склав успішно і поступив туди на навчання, – додала Леся Карпа.

Навчання у військовому ліцеї Тарасові хоч і давалося нелегко, але він був наполегливим і продовжував його. Окрім задатків до вирішення різноманітних завдань, у нього була хороша фізична підготовка.

– У ліцеї багато хлопців з його групи не витримали і покинулаинавчання. Звісно, йому теж було важко, але він продовжував навчатися, – розповіла Леся Карпа.

Після закінчення ліцею імені Героїв Крут Тарас Карпа вирішив продовжувати здобувати вищу військову освіту. Він поступив в Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (тоді – інститут, – Авт.).

– Я не дуже хотіла, щоби він навчався у військовому закладі. Але то був його вибір, – пригадала Леся Карпа.

У інституті Тарас Карпа мав великий авторитет як і серед викладачів, так і серед товаришів, зокрема, був старшим у групі.

– Йому казали, що як він навчить своїх підлеглих, така і йому буде оцінка, – додала Леся Володимирівна.

В Академії Тарас був наполегливим у навчанні, вперто перездавав оцінки, якщо вони його не влаштовували, і завжди робив це успішно. Після закінчення там навчання у нього був вибір – продовжити службу у Хмельницькому, Одесі або Кіровограді (тепер – Кропивницький, – Авт.).
– Наскільки я зрозуміла, вони з хлопцями перебували на практиці у полках в різних куточках України, тому він вибрав кіровоградський, – розповіла Леся Карпа.

Через два роки служби у Кіровограді він познайомився з дівчиною Мариною, з якою згодом одружився.

– Востаннє з ним ми бачились ще на його весіллі, у серпні 2013 року. Він зі сім’єю жив далеко, ми не мали можливості часто туди їздити. Крім того, оскільки він перебував на службі, багато відпусток йому не давали – лише на час весілля. А згодом почалася війна. Але дуже часто ми спілкувалися по телефону: то він питався поради, як правильно щось там приготувати (Тарас любив потішити спочатку нас, а потім і своїх дружину і тещу чимось смачненьким), то просто про своє любив поговорити, – пригадала Леся Карпа.

У березні 2014 року у Тараса та його дружини Марини народився син.

– 2 березня його з хлопцями відправили на кордон з Росією, а вже через п’ять днів у нього народився син – Даниїл, – розповіла Леся Володимирівна. – Тоді хлопці перебували у готовності №1, фактично жили у лісі. Тарас приїхав додому лише на кілька днів, а вже згодом його з товаришами відправили під Донецьк.

З початку анексії Криму та окупації Донбасу Росією Тарас Карпа, який був командиром групи 3-го окремого полку спеціального призначення, неодноразово бував у зоні проведення АТО, виконуючи бойові операції.

– Він все це бачив і говорив, аби скоріше закінчилася ця бійня. Казав, що хлопці гинуть даремно. Проте до свого військового обов’язку ставився добросовісно, – пригадала Леся Володимирівна.

28 липня 2014 року Тарас Карпа разом зі своїм побратимом, Сергієм Лисенком, виконуючи поставлене завдання, врятували пілота. Він радів, що врятував життя, і у телефонній розмові потішив свою дружину, що скоро буде вдома. Однак вже 29 липня Тарас отримав нове незаплановане скерування на завдання під Сніжним — рятування пілота збитого літака.

Під час спроби врятувати другого пілота, ввечері на території закинутої ферми поблизу села Латишевого, група Тараса Карпи була заскочена зненацька і потрапила у засідку. Ворога було значно більше, ніж українських вояків. Тарас, бачачи цю ситуацію, повідомив сепаратистів, що серед них є поранені і загиблі. Він вийшов з піднятим автоматом, після чого отримав автоматну чергу. Зі слів полонених хлопців, Тарас впав, був поранений у живіт. Вісім вояків загинули одразу. Ще п’ятьох хлопців сепаратисти взяли у полон, а іншим вдалося врятуватися.

29 липня Тарас востаннє зателефонував до дружини і сказав, що він поранений і помирає. Більше від нього не було жодної звістки.

Як згодом розповів близьким Тараса Карпи судмедексперт, після поранення, 30 липня 2014 року його доставили у госпіталь в Сніжному. Там, під час операції, він і помер – рани живота, розірвана легеня були несумісними із життям. Лікарям тоді він лише встиг сказати, що його звати Тарас. Жодних документів при ньому не було.

На будівлі Рава-Руської школи №1, де навчався Тарас Карпа, встановили йому пам’ятну дошку. Крім того, у Кіровограді також був встановлений білборд із зображенням Тараса Карпи та написом «Загинув за суверенну Україну в зоні АТО». У цьому році там же вулицю Тимірязева, де проживав Тарас разом зі сім’єю, перейменували на його честь. А вже незабаром ім’я Тараса Карпи присвоять одній із новостворених вулиць і у Раві-Руській.

Андрій Бучко, газета “Прикордоння” №5 (77) від 13 серпня 2016 року (https://prykordonnya.info/)