10 березня 1984 р. в м. Надим Тюменська обл., Росія народився маленький Вадим в звичайній радянській сім’ї , мама Наталя Миколаївна – бухгалтер, тато Валерій Леонідович – водій. Через рік в родині народжується друга дитина, братик Гліб і Вадим ще зовсім малесенький рано дорослішає, стає в силу свого віку самостійним, дуже ревнує маму, як дитина, але не ображає і братика. Хлопці зростали дуже дружніми, все робили разом, допомагали один одному, мама сама вдома опікувалася ними, а тато постійно на роботі, тяжко працював, щоб його малюки ні в чому не потребували. Він дуже пишався своїми синочками, іноді катав їх на своїй здоровенній машині “Татра”. Вже тоді Вадим, з малих років полюбив техніку і всіляко до неї тягнувся. Так родина прожила на Півночі Росії до початку 90-х рр., а потім переїздить в рідне село тата Маринське, що на Херсонщині, Горностаївського району.

В 1991 році Вадим і Гліб незалишаючи один одного йдуть до першого класу Маринської загальноосвітньої школи. Зростав він хлопчиком добрим, мав багато друзів; кмітливим та допитливим, любив читати всілякі енциклопедії. Вже тоді почав боротися за справедливість, не любив коли ображають слабших.

Вадим дуже любить свою сім’ю, цінує татову думку, постійно крутиться біля нього, бо небайдужий до машин. Мамі завжди помічник, ще зовсім юний рубає дрова та допомагає по господарству. В школі навчається добре, але такого великого бажання продовжувати десь далі навчатися немає, бо знає що його призвання Техніка. Коли йому виповнилося 17 років в сім’ї народжується третя дитина, сетричка Діана, він і тут бувши вже юнаком мамі надійна опора, піклується та доглядає за сестричкою, допомагає ії виховувати.

У 2002 році закінчивши 11 класів Маринської школи йде до армії. Строкову службу проходить в м.Херсон в в/ч 3056 МВС України. Служба не дається йому легко, бо й там шукає правду, яку ніхто не любить.

У травні 2004 р. Вадим йде на дембель додому у своє рідне село, та вже не хлопчиком яким проводжала його родина, а справжнім зміцнілим та вольовим чоловіком. Одразу ж йде працювати в колгосп “Труд”, нехоче вдома сидіти обузою батькам. Потім згодом влаштовується в фірму ТОВ “Сіт-Релайн” водієм, яка знаходиться в своєму ж селі.

На початку 2005 року знайомиться з дівчиною Танею, з райцентру, молоді люди одразу ж сподобалися один одному, почали зустрічатися, так і зав’язалися стосунки згодом молодої сім’ї…

Зустрічалися Вадим з Танею 3,5 роки, він все не хотів завадити навчанню Тані і в вересні 2008 року пара одружилася. Вони вирішили жити в районному центрі, Таня працює інженером в управлінні водного господарства, а Вадим влаштовується водієм місцевого автобусу та згодом поступає на службу в МНС в смт Горностаївка водієм пожежної машини. Робота в МНС йому подобалася, він вправно справлявся зі своїми обов’язками. Керівництво завжди цінувало його як колегу та просто гарного товариша, бо він допомагав кому було необхідно, мав звання сержант. Завжди позитивний, емоційний, веселий, відповідальний – таким пам’ятають його друзі з пожежної частини.

У 2010 р. Вадим стає татом, народжується донечка Даша, яку з Танею вони дуже чекали. З дитиною поводиться вправно, дуже її любить , завжди балує. Донечка дуже схожа на тата, така ж слуглява, темні оченята та вольовий характер, обожнює тата, любить їздити з ним на машині. Весь свій вільний час Вадим проводить з сім’єю.

Вадим був не тільки турботливим татом, а й надійним чоловіком. Він завжди переймався проблемами своїх рідних та близьких. З Таньою жили вони дружньо, він був надійний та люблячий чоловік, робили все разом. Для нього не було проблемою допомогти дружині по господарству чи прийглянути за дитиною, тим паче він кожного разу забавляв її цікавіше ніж мама. Вадим був середнього зросту, міцної статури, мав виразні очі, прямий ніс, завжди мав дуже коротке волосся. За спеціальністю і по життю був водієм, завжди на машині, завжди в дорозі, не любив довго сидіти на одному місці. Мав захоплення – рибалка. Було звечора ладнає свою рибальську сумку, згадує Таня, вранці рано поцілує її , шепне на вухо “я на рибалку…” і поїхав, приїздив завжди в уловом. Радості не було меж, розповідає по свої рибальські пригоди, пишається який він вправний рибак.

Вадим дуже-дуже любив машини, любив швидкість і мав мрію придбати гарний автомобіль і поїхати всією родиною на відпочинок в гори. Ще дуже він хотів сина і у січні 2014р. народжується у них хлопчик, Сашко. Щасливий тато вдома опікується трирічною Дашею і щодня приїздить до дружини з сином в лікарню, з нетерпінням чекає на їхнє повернення додому. З появою синочка Вадим несе потрійну відповідальність у своїй сім’ї. Він впевнений, що син буде гарне повторення тата, такий же сильний, мужній, сміливий , буде захисником сестрички Даші. У синові вбачає майбутнього спортсмена, а головне говорить “хай виросте людиною, любить своїх маму, тата, сестричку….”

На той час в державі розгортаються зовсім неспокійні дії, він передивляючись новини переживає як воно буде далі. Неспокійно в нього на душі, мабуть передчував він ще тоді взимку, що буде щось жахливе… В державі почалась перша хвиля мобілізації і Вадим також отримав повістку 29 березня 2014 р. з’явитися до райвійськомату. Таня залишається з двома маленькими дітками вдома, хвилюється за чоловіка, бо знає його запальний характер та гаряче серце. На службу потрапляє до в/ч ППО в м. Херсон і починаються їхні місяці розлуки, такі щасливі хвилини зустрічі і такі болючі та пекучі миті розставання. Там служба приходить спокійно, але йому не всидіти довго на місці.

Разом з товаришами з цієї ж в/ч думає про переведення в спецназ, бо аналізуючи події в державі вважає, що необхідно йому захищати свою Батьківщину. Дружина не підтримує його намірів, всіляко переконує його не їхати далеко з дому, але він так вирішив і її тепер задача берегти дітей та чекати на його повернення додому. На початку вересня 2014 р. вирішується питання про його переведення до 3-го окремого полку спеціального призначення м.Кіровоград. А там почалася його підготовка та постійні тренування з тактики та стрільби, їхню роти охорони згодом відправили на схід України, де розгорнулася справжня війна, а словами чиновників АТО, обороняти донецький аеропорт…

Загинув 3 жовтня 2014 р. під час оборони аеропорту Донецька в бою з російськими збройними формуваннями. Пораненого Вадима витягнув з-під обстрілу його товариш, втім врятувати життя воїна не вдалося. Разом з Вадимом загинули капитан Іван Литвинов та старший солдат Олександр Хруль.

Поховали героя в Маринському Горностаївського району Херсонської область.

Указом Президента України № 213/2015 від 9 квітня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Також нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).