П’ять років минуло від загибелі бійця 3-го полку з позивним «Санта» (ФОТО,ВІДЕО)

Роман Бочаров з позивним «САНТА» народився в Луганську. З початком війни на сході став на захист рідної землі від російських окупантів. Спочатку воював в складі патрульного батальйону міліції особливого призначення “Тимур”, пізніше – «Дніпро – 1» і зрештою – в лавах 3-го окремого полку спеціального призначення.

До війни Роман займався бізнесом, потім був пресвітером у церкві. Допомагав «Падре», який пізніше загинув в Пісках. Разом з дружиною виховував трьох доньок. Після окупації частини Донбасу відвіз родину до міста Дніпра, згодом до Києва.

З початком загострення на Донбасі, у лютому 2014 року, Роман вступив до лав новоствореного патрульного батальйону міліції особливого призначення “Тимур” (названий на честь комбата Тимура Юлдашева). Згодом разом з трьома друзями з Донбасу вступив до батальйону «Дніпро-1».

У складі 5-ї роти батальйону дослужився до командира взводу, отримав звання “молодший сержант міліції”. Разом з трійкою друзів в складі групи виконував диверсійно-розвідувальну роботу на окупованій території. Пізніше всі четверо продовжили службу в другому загоні 3-го полку спецпризначення у Кропивницькому.

Колишній боєць 3-го оп СпП з позивним «Полтава» розповідає, що Роман вмів володіти зброєю ще до війни:
– У нього був досвід володіння нарізною зброєю. Була у нього і власна нарізна зброя, адже був мисливцем.

Ще на початку війни він передавав досвід хлопцям, які не служили в армії, не знали, що таке зброя. Перед відправкою нам дали невеличкий курс і все. Він допомагав, щось радив, хлопці його слухали. Він не цурався відповісти на найелементарніше запитання. Не казав: ти «дурак – дебіл», а спокійно пояснював: що, як і чому. Консолідував довкола себе людей.

«Полтаву» «Санта» називав «синком».

– Називав жартома мене «синком», а я його «батьком». Казав: «Закінчимо, моя донька он піде на медика вчитись. Ти будеш військовим, а вона тебе лікуватиме, значить ми вас оженимо. Ти будеш моїм синком, а я – твоїм батьком». «Поняв», кажу, але давай якось потім про це побалакаємо. Але «синку» і «батьку» якось воно так і залишилося.

«Санта» був командиром зведеного загону. Спочатку під його керівництвом бійці батальйону «Дніпро-1» прикривали тил сел. Піски на мосту «Республіка». Батальйон зайняв і утримував цю позицію. Розвідгрупа Бочарова робила вилазки в бік Донецька, на територію самого обласного центру. Восени «Дніпро-1» перевели на передову. Там бійці продовжували робити вилазки в бік «сєпарських» позицій, тримали позиції в самих Пісках. Зрештою потрапили до аеропорту.

Інший побратим, який нині служить в 3-му полку, пригадує про перше їх знайомство з нинішнім командиром 3-го полку та засідки, в які потрапляла їх четвірка на чолі з «Сантою».
– Вперше до аеропорту потрапили через непорозуміння. Смішна вийшла ситуація. Хтось з захисників аеропорту сказав, що ми мародери. Поїхали сваритись з керівник оборони ДАП.

Познайомились. Виявилось, що це непорозуміння, хтось просто щось ляпнув і все. Домовились про спільні дії. Тоді мабуть втретє 93 бригаду хотіли відводити, щоб залишити Піски. Ми домовились, що відступати не будемо, а відійдемо в аеропорт всією групою. На той час ми вже двічі звільняли Піски і втретє не хотіли цього робити. Розробили детальний план відступу в аеропорт.

«Санта» спокійно орієнтувався на вулицях нічного Донецька, навіть без світла фар автомобіля, пригадує військовослужбовець з позивним «Морячок». Говорять, що саме на рахунку Романа Бочарова — підірвані склади зброї та боєприпасів в центрі Донецька, що раніше належали міліції та СБУ.

– Санта дуже добре орієнтувався в Донецьку. Їздили на операції, він переважно за кермом, переважно вночі. Їхали без фар і він знаходив необхідні провулки і вулички. Робили засідки на «сєпарів», а вони – робили на нас. Одного разу нас вистежили у Донецьку, коли показували хлопцям з батальйону «Донбас» місцеву «промку». Тоді ми вийшли без втрат.

Вдруге нас підстерегли біля метеовежі, коли їхали до аеропорту. Нас було четверо, пересувались на «Ford Transit». Вели бій більше години, попросили підтримки в аеропорту. На допомогу вийшов Женя Подолянчук і також потрапив у засідку. За ним у засідку потрапив Микола, який вийшов нв допомогу з «ЗУшка» (зенітна установка). Він нас проскочив і теж вийшов під вогонь противника. Потім три кулі у нього з «броніка» позаду вийняли.

Тоді я, «Санта» і «Дикий» відбулись подряпинами. Машина була вся в дірках, немов решето. Не знаю як ми вижили. «Санта» був за кермом, одна куля увійшла йому в підсумок ліворуч, інша – у рульову колодку. Зрештою нас забрали до аеропорту.

14 вересня, в день коли загинув Женя Подолянчук, я потрапив у засідку вже без Санти. Тоді подзвонив йому, він не побоявся, примчав відразу, забрав поранених, витягнув машину на самих дисках.

У Донецьку розвідгрупа «Санти» розвідувала позиції ворога, і разом зі знайомим танкістом на ім’я Яша з 93-ї бригади знищували їх.
– Привозили йому снаряди, заряджали і прямою наводкою лупили по розвіданих позиціях. Санта координував постріли просто з броні танка. Є підтверджені дані про знищення складу боєприпасів у місті Донецьку артилерією, яка працювала по розвіданих нами даних.

Одного разу «Санта» організував групу, яка зайшла в Донецьк. Там поставили блокпост, познімали шеврони, дочекались ворожу групу «Оплот» і повністю її знищили. Там був снайпер, то ж назад група поверталась з трофеєм – снайперською гвинтівкою. При цьому знищили три одиниці техніки: автобус «Еталон», мікроавтобус «Mercedes Vito» та «Урал».

Коли «Дніпро-1» відвели на позиції, група втратила можливість займатись диверсійною діяльністю, всі четверо уродженців Донбасу звільнились та у 2015 році пішли служити до 3-го полку спецпризначення. Проходили службу в другому загоні полку. Відбули декілька ротацій в зоні проведення АТО.

1 січня 2016 року Роман Бочаров загинув на аеродромі під Краматорськом Донецької області. Вогнепальне поранення, що він отримав, виявилось несумісним із життям.

Друзі згадують Романа Бочарова компанійською людиною, яка могла спілкуватись з людьми різного рівня. Та надійним воїном, який завжди прикривав спину побратимів. Відзначають бойові якості «Санти»:
– Хочу сказати про його бойові якості. Коли потрапили в засідку під метеовежою, вели бій. Один був поранений, а Дикий нам заряджав магазини. То ж вдвох ми вели бій з РПГ і стрілецької зброї. Ніколи я не бачив страху в його очах. Роман був дуже надійним. В бою навіть не приходило в голову, що може щось статись, завжди був спокійним за свою спину.

У Романа Бочарова залишилась дружина і три доньки. Найменша з них часто просила маму написати татові листа на небо або зателефонувати. Ця історія лягла в основу пісні Святослава Бойка та гурту «Широкий лан» – «Татові на небо». Святослав неодноразово виконував цю композицію перед бійцями полку та в супроводі полкового оркестру. Нещодавно вона увійшла до чергового альбому гурту.