Як розповідають товариші по з дніпровького батальйону “Дніпро-1”, до війни Роман був затятим мисливцем і коли в Луганську почали «закликати Путіна» ввести війська, не міг залишитися стороннім спостерігачем. У лютому 2014-го він вступив до новоорганізованого патрульного батальйону міліції особливого призначення “Тимур” (найменовано на честь комбата Тимура Юлдашева), який самовіддано намагався припи нити сепаратистські настрої у м. Щастя під Луганськом. Коли у квітні батальйон розгромили російські грушники, Роман вивіз родину до Дніпропетровська, а потім до Києва. Тим часом сам з трьома друзями-міліціонерами вирушив до Дніпропетровська, де пішов добровольцем у батальйон “Дніпро-1”. Тут він дослужився до комвзводу, отримав спеціальне звання “молодший сержант міліції” і у складі 5-ї роти “Дніпра-1”, разом із батальйоном “Чернігів” відправився до зони АТО.

Спершу організували оборону м. Сватово на Луганщині, а потім вирушили на Азов. У Маріуполі охороняли аеропорт, потім зачищали селище Піски за 15 км від Донецька і, нарешті, територію навколо міжнародного аеропорту “Донецьк”.

Тоді, у липні 2014-го, легендарний аеропорт вважався головним українським форпостом на окупованій території. Аеропорт захищав кіровоградський спецназ, а Роман Бочаров у складі “Дніпра-1” охороняв дорогу, якою з тилу підвозили їжу і боєприпаси, а ще ходив “на партизанські вилазки”. Подейкують, саме на рахунку Романа — підірвані склади із зброєю в центрі Донецька, що раніше належали міліції та СБУ.

У жовтні до Пісків приїхала на ротацію інша рота, і тоді Роман домігся, щоб його зарахували до спецназу.
У грудні 2015-го, за героїчну оборону селища Піски Роман Бочаров разом з іншими бійцями батальйону “Дніпро-1” нагороджений спеціальним орденом “За оборону країни”.

В 3 полку він і служив аж до своєї трагічної загибелі у перший день нового року(1 січня 2016 р.) за нез’ясованих обставин у Краматорську.

У загиблого залишилася дружина і троє дітей.